|
На Чутiвщинi в 30-х роках XX століття виявлено залишки поселення ранньослов’янських племен, що займалися землеробством і скотарством. Вчені, що проводили розкопки , стверджують, що тут проживали представники черняхівської культури. Вони вміли виготовляти посуд з глини, зокрема круговий столовий. В середині Ш тис. н.е. слов’яни об’єдналися в племінні союзи. В басейні річки Сули і Ворскли проживали сіверяни, які, можливо, і були нашими далекими предками. Залишки поселень свідчать, що населення вело осілий спосіб життя, займалось орним землеробством. У VIII – X ст. у Придніпров’ї утворився великий родоплемінний союз слов’янських племен, в який входило і плем’я сіверян. Але, за свідченням карт Київської Русі, Чутівщина знаходилася за межами давньоруської держави (карта «Давньоруська держава на 972 р.). Ця територія лежала на кордоні між поселенням сіверян і територіями кочових племен печенігів, на межі Переяславського князівства. Руські князі в цей період вели успішну боротьбу проти кочових племен печенігів. В XI – XII ст. західна і центральна частини теперішньої Полтавщини була вже густо заселена. Територія нашого краю залишалась прикордонною малозаселеною територією Переяславського князівства. В XIII ст. в Київській русі наступив період феодальної роздробленості, яка привела до послаблення військової могутності держави. Скориставшись цим, монголо-татарська орда вдерлась на територію Київської Русі. Першим потерпіло Переяславське князівство. В 1362 році територія теперішньої Полтавщини була загарбана литовськими феодалами. Чутівщина теж ввійшла до Великого князівства литовського. З XVI ст. наш край в складі інших українських земель потрапив під гніт польських магнатів і входив до складу Речі-Посполитої до 1667 року. Після Переяславської ради за Андрусівським перемир’ям 1667 року і договором про «Вічний мир» 1686 року територія закріплена за Росією. Перші згадки про населення Чутівщини були наприкінці XVII ст. у «Полтавських епархиальних вєдомостях». Вперше документально згадуються чутівські землі у духівниці Полтавського полковника В.В. Кочубея 1743 р.: «…на реке Коломаке сенокос, называемый Чутова долина». В кінці XIX ст. Петро Кочубей віддає заміж свою доньку Софію за лейтенанта флоту Павла Петровича Дурново. Софія мала багате придане: величезну Чутівську економію розміром 18 тис. десятин. А вже в 1900 – 1902 р.р. один за одним виникли хутори-відділки Чутівської економії: Олександрівський, Мар’їнський, Павлівський, Оленівський, Петрівський, Василівський, Георгіївський хутори, які почали вести своє власне господарство. Селянське повстання 1902 року в Полтавській та Харківській губерніях не обминули і земель поміщика П.П.Дурново. За даними архівних документів, серед 30 пограбувань у 1902 році в Полтавському повіті, найбільше постраждали 5 економій, серед них і землевласника лейтенанта флоту П.П. Дурново. Із донесень полтавського губернатора в департамент поліції від 8 травня 1902 року: «В Чутівській економії лейтенанта флоту П.П. Дурново 31 березня селяни декількох хуторів пограбували близько 15 тисяч пудів зерна і 4 тисячі пудів сіна». З історії відомо, що повстання було жорстоко придушене регулярними військами, повстанців покарано. Активні події відбувалися на Чутівщині в буремні революційні роки. В І пол. 1918 року на Чутівщині діяв більшовицький партизанський загін на чолі з Марком Микитовичем Лістровим. Але територія часто передавалась з рук в руки, тому що на Україні господарювали запрошені Центральною Радою німецькі війська. На протязі 1918 – 1919 р.р. територія змінювала господаря і лише в кінці 1919 року до влади прийшли більшовики. Поміщицькі землі були націоналізованi. За матеріалами сайту: |
10 вересня 2010
|
с. Чутово - к какому уезду относились в 19 веке? 1865год. Полтавская губерния. с. Чутово Полтавского уезда при р. Чутовой и Коломаке, в 48 верстах от губернского и уездного города. Число дворов -274, всего населения 1863 души. |
10 вересня 2010
|
| Закрити |
